Привіт! Я з тих, хто у 17 років не хотів стати космонавткою, науковицею чи художником. Я зовсім не знала, ким хочу бути. І це мене лякало. Треба робити вибір, батьки тиснуть, а ти стоїш такий юний і не знаєш в який харківський універ притулити свій атестат... Знайомо? (Спойлер: далі опис тернистого шляху).
В мене було ок з англійською, тож я пішла на перекладача. Але працювати перекладачкою не хотілося. Хотілося креативу. Тож після закінчення універу я знайшла стажування у Києві і переїхала. Класично без грошей та друзів там. Через 5 років та багато агенцій поспіль я стала лідом групи копірайтерів та дуже тим пишалася. Вигоріла, але пишалась. Але писати більше не хотілося. Тож, я почала думати, що далі.. (Спойлер: далі хеппі енд).
Я пішла працювати з психологом, болісно викинула мотлох з голови та зрозуміла, що хочу більше працювати з людьми, комунікувати та налагоджувати процеси у командах та компаніях. Так повністю змінила професію, пішла вчитися коммунікаціям та фасилітаціі, і зараз працюю спеціалісткою з внутрішніх комунікацій.